Автор

Марія Волощак

Марія Волощак опублікувала 5 статті

ЩОДЕННІ РОЗДУМИ НАД СЛОВОМ

       Ви прагнете правильно і вільно розмовляти українською мовою? Хочете запобігти помилковому слововживанню і уникнути невластивих нашій мовній традиції висловів та зворотів? Якщо так, можу вам допомогти, порекомендувавши нове четверте видання відомого мовознавця, члена Національної спілки журналістів України Марії Волощак «Неправильно-правильно. Довідник з українського слововживання». До слова, М.Волощак є авторкою й багатьох інших мовознавчих книг, таких як «Збірник мовностилістичних порад лінгвістів, літературознавців, публіцистів», «Складні випадки правопису та відмінювання прізвищ та географічних назв», «Особливості правопису відмінювання та походження імен» та інших. І якщо вам потрібна мовна порада, раджу звертатись до пропонованого довідника.

         Він цінний з кількох поглядів. По-перше – це вдала спроба аналізу газетних, технічних, рекламних текстів через призму національної ідентифікації. По-друге, усвідомлюючи величезний виховний вплив преси, авторка намагається «виловити» всі зросійщені або ж скальковані з казенної «міжнародної» лексики словосполучення, окремі слова і знайти їм український відповідник. А ще структура цього довідника проста й водночас доцільна. За ключовим словом (матеріали згруповані саме за частиномовною належністю ключових слів у словосполученнях) ви будете знати, які слова є помилковими.

         Наведу тільки декілька прикладів того, як «вкрадаються» неправильності у висловлюваннях, і на противагу їм Марія Волощак подає правильне написання. Зокрема, треба писати «Проказувати молитву», а не «Говорити молитву»; «Твори Тугана-Барановського», а не «Твори Туган-Барановського»; «Софійська площа», а не «Софіївська площа»; «Факти (правдиві дані, дійсність)», а не «Справжні факти».

         Отож недарма кажуть: «Вік живи – вік учись». Як зазначає доцент Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Віталій Радчук у передмові до книжки, «треба щодня працювати над своєю мовою, треба пройти з нею крізь пекло, чистилище і рай. Бо мова – це наше духовне здоров’я, це обрії нашого інтелекту й добробуту, це наша слава і гідність». І наголошує: «У книжці Марії Волощак «Неправильно-правильно» представлено, по суті, дві мови, дві ментальності, два суспільні світи, її можна розглядати як перекладний словник. Від тебе, читачу, залежить, як скоро цей словник стане тлумачником малозрозумілих і дивних архаїзмів».

         Сучасний стан вивчення української мови, розширення її вжитку викликають потребу у створенні таких навчальних посібників, довідників узагальнювального типу, в яких компактно були б подані правописні норми, що уможливлювало поглиблення відповідних практичних навичок грамотного письма. Саме таким і є цей новий посібник з українського слововживання «Неправильно-правильно» (четверте видання), що підготувала Марія Волощак. Зауважу, авторка також пропонує власне тлумачення правок, чимало з яких відзначається оригінальністю і розширює межі усталених схем.

         Отож вона запрошує до роздумів над словом, до щоденної мовної самоосвіти.

Зоряна НАГІРНЯК,

газета “Народна армія”

УСЕ ПРО ВЛАСНІ ІМЕНА

Багато хто не раз замислювався, як правильно написати у кличному відмінку імена: Анатолію чи Анатоліє, Олегу чи Олеже, або як буде по батькові: Сергійович чи Сергієвич, Мелетійович чи Мелетієвич. А кому нецікаво дізнатися взагалі про походження і значення свого імені і навіть про пов’язані з ним деякі легенди, про формування системи імен (чоловічих та жіночих)?!

         Ми повинні також знати, як правильно писати власні імена і присвійні прикметники, утворені від них. Дуже часто неправильне їх написання призводить до проблем при оформленні якихось документів, а в результаті – і до вирішення питань у судовому порядку. Адже свого часу у більшості установ, де записували акти цивільного стану, працювали неосвічені люди, що й позначилося потім на документальних записах. Тому передусім треба звертати увагу на правила української мови й правопис та особливості відмінювання імен, які й підкреслює у своєму новому виданні «Особливості правопису, відмінювання та походження імен» багаторічний літературний редактор, мовознавець Марія Волощак.

         Ця книжка побачила світ завдяки підтримці «5 каналу», мовної радіопрограми «Чорним по білому», телепрограми «Аудієнція», редакцій газет «Горняк» (м. Торез Донецької області), «Сімейна газета» (м. Хмельницький), «Слово правди» (м. Новоселиця Чернівецької області), клубу «КОЛО» та інших спонсорів.

         Як зазначає у передмові до книжки доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександр Пономарів, «правописному й вимовному впорядкуванню українського антропонімікону сприятиме пропонована нова книжка Марії Волощак».

         Що змушує її шліфувати кожне слово, як діамант, влучно його добирати при висловлюваннях і бути непохитною, коли йдеться про чистоту і культуру української мови? Запитую пані Марію, довідники якої «розлітаються» Україною з блискавичною швидкістю, встигай тілько-но замовляти.

         – У мене це вже на підсвідомому рівні. Ріже слух неоковирний вислів, кожне слово-покруч, безоглядне перенесення в українську мову чужих висловів. Тому й працюю над тим, щоб менше траплялося мовних помилок,– зазначає авторка посібників «Неправильно-правильно. Довідник з українського слововживання», «Збірник мовностилістичних порад лінгвістів, літературознавців, публіцистів», «Складні випадки правопису та відмінювання прізвищ і географічних назв» та інших. – З цією метою я виступаю у деяких газетах, як-от: «Народна армія», «Шлях перемоги», «Нація та держава», «Сімейна газета», «Горняк», «Гарт», «Слово правди» та в інших – із мовними порадами та іншими статтями.

         Американський психолог Д.Карнегі зазначав: «Як часто нас оцінюють за тією мовою, що ми користуємося. Слова наші віддзеркалюють нашу інтелігентність, вони промовляють проникливому слухачеві про те оточення, у якому ми перебуваємо, вони вказують на наш рівень освіченості та культури. У нас лише чотири методи контакту з навколишнім світом. Про нас судять на підставі того, що ми робимо, як ми виглядаємо, що ми говоримо і як ми говоримо».

         А й справді, як ми говоримо і пишемо?.. Це те, що не сходить із порядку денного нашого життя. І тут на допомогу нам приходять книжки Марії Волощак, що не втрачатимуть актуальності й у майбутньому.

Віра ДИМКЕВИЧ,

газета «Шлях перемоги»

ЩОБ МОВУ НЕ ВІДІБРАЛО

Як ви напишете Бринці-Церковні: з дефісом чи без, і чи обидва слова з великої літери? Скажете Чередніченко чиЧередниченко? Скільки разів ми збентежено кліпаємо очима в таких випадках. Щоб дорослі уникали дитячих помилок, для них складають рятівні довідники.

         Марія Волощак – справжня людина-оркестр. Самотужки визбирує матеріал, пише книжки, видає їх і розповсюджує. Теми підказують читачі – журналісти, державні службовці, науковці… Так з’явилися “Неправильно-правильно. Довідник з українського слововживання”, “Збірник мовностилістичних порад”, “Складні випадки правопису та відмінювання прізвищ і географічних назв”. Усе це – у стислій формі, з мінімумом теорії.

         Вона ретельно відчищає прилиплі до української мови кальки, росіянізми, лікує задавнені помилки. До речі, помилки не роблять: їх припускаються… “Виправними” довідниками користуються працівники судів, торгово-промислових палат, управлінь боротьби зі злочинністю, “Беркута”, ДАІ тощо. А також, звісно, управлінь культури, бібліотек, теле- та радіо-компаній, центрів зайнятості.

          – Над книжкою “Складні випадки правопису…” працювала близько двох років. Прізвища шукала в телефонних довідниках, назви населених пунктів – у словниках та інших джерелах. Тему підказали в науково-дослідному інституті будівництва, – розповідає Марія Волощак.

         За її словами, українські прізвища бувають спотворені часом і обставинами. Зросійщені, мадяризовані, перекручені. Наприклад, КОваль – насправді КовАль, Бєлік – це Білик, Швидкой спершу був Швидким, Архіпов – Архиповим. Авторка сподівається, що носії спотворених прізвищ, знайшовши своє в її книжці, можуть справити собі нові документи.

         Свою фірму редагування й перекладів “Марія Волощак” власниця називає швидкою мовною допомогою. Якось мовознавець провела експеримент: надіслала до однієї фірми їхню рекламну листівку, де знайшла й виправила 30 (!) помилок. Запропонувала співпрацю, однак жодної відповіді не отримала.

  • Виробник не платитиме штрафів за неякісну рекламу. То навіщо

йому брати в штат літературного редактора? Треба започаткувати якусь “мовну міліцію”, щоб люди, які встановлюють рекламні дошки, несли відповідальність за те, що там написано, – коментує авторка.

         Як писала Ліна Костенко, “нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу”. Мовознавець Марія Волощак отримує багато гарних відгуків про книжки. Каже, найголовніший аргумент, що її праця потрібна, – це повторне замовлення від читачів.

 Аніта ГРАБСЬКА,

газета Голос України

  • -правопису-української-мови.png
  • -правопису.png
  • -посібники-правопису.png
  • -випадки-правопису.png

 “КРОК” ДО МОВНОГО “ПОСТУПУ”

ТАКІ КНИЖКИ, або, точніше сказати, праці в Україні буде затребувано, і чимдалі, то більше. Йдеться про „Збірник мовностилістичних порад лінгвістів, літературознавців, публіцистів” Марії Волощак.

Попри скрегіт зубовний в Україні і за її межами, більшає у нас речників рідного слова, його носіїв. І, ніде правди діти, перші кроки на цій стезі не в усіх бувають успішними, попервах тече з вуст неофітових не дзвінкий струмочок в унісон солов’ям, а бруднуватий і каламутний потічок банального і сумнозвісного суржику. Це по-перше. А по-друге, загальний рівень культури мови, гарантами якого є освітянські інституції – від ясел і дитячих садків до вищої школи включно, а також засоби масової інформації й Інтернет, останнім часом аж ніяк не свідчать про відчутний поступ на цій ниві.

До речі, про „крок” і „поступ”. Цим поняттям і похідним від них дієсловам, прикметникам тощо у книжці присвячено чималий розділ. Як, утім, і іншим тонкощам і нюансам. Для багатьох, скажімо, буде новиною, що „крокувати” – дієслово штучне і чуже українській літературній мові. Це вкрай невдала і неправомірна калька з російської мови. Український іменник „крок” має значно вужче значення, ніж російський „шаг”. Це лише відстань, відрізок дистанції, який людина долає, роблячи рух ногою вперед, назад або вбік. І не більше. А російський „шаг” вживається у значенні „хода”, „поступ” тощо.

Пам’ятаю показаний мені авторкою сигнальний примірник попередньої книжки – „Неправильно – правильно…”. Живого місця не було на його сторінках від олівцевих правок, доповнень, уточнень… Тому з великою мірою ймовірності можна твердити, що і його спіткає така сама доля. Отака вона, пані Марія: у доброму сенсі її ідея фікс – це те, що життя не стоїть на місці, що вдосконаленню меж немає. Знаю й те, що Марія Волощак з однаковою повагою і уважністю ставиться як до власного досвіду й інтуїції, так і до досвіду й інтуїції колег, однодумців.

Хоч як парадоксально це звучить, українськоомовним неофітам шкоди часом завдають… словники. Пригадую, як довго сперечалися ми з молодим колегою з приводу доречності вживання дієслова „дозволяти” у значенні „давати змогу”. Аргументом мого опонента була саме стаття у словнику: є, мовляв, таке слово! Так, є. Але ж є і слово „відвідати”. Проте ми відвідуємо музей, а борщ усе ж таки куштуємо. Уся проблема в тому, як і де вживати наявну у словнику лексему. Очевидно, не в усіх словниках це простежується достатньо чітко. Тож „Збірник…” Марії Волощак і подібна до нього література між іншим виконують і роль таких собі путівників у лабіринтах „словникових холодин”.

Ваги кожному з розділів книжки надають цитати мислителів українських і не тільки. Вони за задумом авторки виконують функції заголовків і несуть великий ідейний заряд. Хіба не заінтригує читача винесений на початок чергового розділу вислів Фридриха Боденштадта: „Українська мова – це злет мов усього світу”? Із студентської лави журналісти пам’ятають, що „слово – зброя”, але Максим Рильський, констатуючи це, вагомо додав: „Слово – як зброя. Як усяку зброю його треба чистити й доглядати”. І вже з огляду на потребу пройтися шомполом по заіржавілих стволах газетних публікацій читаєш відповідний розділ „Збірника…” про недоречну русифікацію іноземних прізвищ – „Смірнов”, „Пісарєв” і таке інше, яка стала негативною тенденцією в сучасних українських ЗМІ.

Отож „Збірник…” прислужиться не тільки журналістам і редакторам, а й учителям, вихователям дитсадків, дикторам, екскурсоводам. І політикам, схильним до публічних виступів. Одне слово, користь від книжки сумніву не підлягає.

Микола ЦИВІРКО

МОВНОСТИЛІСТИЧНІ ПОРАДИ

Народ, що не усвідомлює значення рідної мови

для свого вищого духовного життя і сам її

покидає  та зрікається, здійснює над собою

самовбивство.

 П. Шафарик

 

Сьогоднішній український світ має вигляд первісного хаосу, в якому незатишно й ненадійно. Свобода, демократія не стали для нас історичною твердю під ногами. Державні чини не переймаються тим, що українська мова повинна мати на своїй землі особливі права, що її дбайливо плекати й захищати зобов’язані всі члени спільноти.

Письменник Анатолій Шевченко переконливо заявляє: певен, що коли чиновник знатиме, що за ігнорування державної мови він, скажімо, втратить 25 відсотків своєї зарплатні, у нього відкриються – і то дуже швидко – такі лінгвістичні здібності, про які він раніше й не підозрював. Адже нас  за нашу рідну, Богом дану українську мову ув’язнювали, засилали до Сибіру, знущалися з нас, як хотіли, а ми не наважуємося застосувати цілком цивілізовану норму щодо обов’язкового вживання в Українській державі української мови. Очевидно, тому й проблеми функціонування української мови як державної за роки незалежності, всупереч нашим сподіванням, тільки помножилися. І тут не відіграла якоїсь позитивної ролі навіть стаття 10 Конституції, бо не передбачила жодної відповідальності за недотримання цієї статті офіційними особами.

Як прикро, коли  голова чи заступник держадміністрації, директор школи чи підприємства запрошує нас «прийняти участь»  у нараді чи роботі семінару. Приймати можна гостей, а в нарадах, конференціях, інших заходах  «беремо участь». Не «приймаємо» ліків, а «вживаємо» їх.

Чимало наших співвітчизників переконують нас у тому, що в Україні «скорочується площа орних земель» або «скорочується чисельність робочих місць».  Але чи може скорочуватися те, що не має довжини. І площа, і чисельність можуть лише зменшуватися або збільшуватися, наголошують мовознавці. Так само не можуть  прискорюватися темпи збирання зернових і не можна прискорити час зустрічі президентів. В українській мові  немає слова «скорість», є «швидкість», нема «скорий поїзд», є «швидкий поїзд», тому темпи можуть бути  швидкими чи пришвидшеними.

Не можемо позбутися російського трафарету в означенні кількості учасників будь-якого заходу. Переважно фігурує  70-80 чоловік, кілька  чи багато чоловік. А в українській мові є чудове, милозвучне слово «осіб». Наприклад,  «відмовили сімдесятьом особам», а не «семидесяти чоловікам». До речі, відповідно до української морфологічної норми, складні числівники 50, 60, 70, 80 відмінюються тільки в другій частині: сімдесяти, сімдесятьох, сімдесятьом, сімдесятьма… Російські форми цих  числівників – пятидесяти. шестидесяти, семидесяти – часто проникають у мовлення українців. Такими ж, зміненими тільки у другій основі, вони залишаються, коли стають частиною складних слів: п’ятдесятиградусний,  шістдесятиріччя, сімдесятикілометровий,  вісімдесятирічний (а не п’ятидесятиградусний, шестидесятиріччя, семидесятикілометровий, восьмидесятирічний). Порядковий числівник також утворюється доданням прикметникового закінчення до другої основи без зміни першої: п’ятдесятий, шістдесятий, сімдесятий, вісімдесятий (п’ятдесятого, шістдесятого, сімдесятого, вісімдесятого…).

ЯК МИ ГОВОРИМО І ПИШЕМО

НЕПРАВИЛЬНО ПРАВИЛЬНО
Великан… Велетень…
Євроазія… Євразія…
Смачний зельц… Смачний сальтисон (кендюх)…
На одинадцятьох листках… На одинадцятьох сторінках…
Жорстка вода… Тверда вода…
Обморочний стан… Непритомний стан…
Постійна людина… Людина незмінної (твердої) вдачі …
Якісна гра… Доброякісна (високоякісна) гра…
Не одну годину відбувалася погоня… Не одну годину тривала гонитва (погоня)…
Збільшувати рівень… Підвищувати рівень…
Користуються старим гардеробом… Використовують старий гардероб…
Швидкоростуча смерека… Швидкоросла смерека…
Болгарія одна з перших визнала… Болгарія однією з перших визнала…
Валяти дурака… Байдикувати, пустувати…
Може бути, що він прийде… Можливо, він прийде…
У полудень… Опівдні…
Усім скопом… Гуртом (разом, спільно)…

Підготувала Марія ВОЛОЩАК

 

Перейти на початок сторінки