СКЛАДНІ-ВИПАДКИ

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Українські прізвища та географічні назви є невіддільною частиною лексичного складу української мови і відбивають усі її фонетико-морфологічні особливості. Якщо в апелятивах (загальних назвах) відбувається чергування о, е у відкритих складах з і у складах закритих, то те саме маємо й у прізвищах та географічних назвах. Наприклад, в іменниках сніп та річ звук і чергується відповідно з о, е: снопа, речі. Так само й у географічних назвах та прізвищах: Київ – Києва, Суботів – Суботова, Ковалів – Ковалева, Прокопів – Прокопова. Коли в окремих друкованих виданнях пишуть Київ – Київа, то цим вони порушують закони української мови.

Серед українських прізвищ є загадкові, незрозумілі без етимологічного дослідження запозичення з інших мов. Проте більшість наших прізвищ утворено на українському ґрунті. Вони дуже розмаїті щодо способів творення. Скажімо, від слов’янського чоловічого імені Іван походять прізвища Іваненко, Іванченко, Іванчук, Іванюк, Івась, Івасюк, Івасько, Івасенко, Іващенко. Упродовж кількасотлітньої розкиданості нашого народу по різних державах українські прізвища зазнавали російщення, польщення, мадяризації та інших денаціоналізацій, тобто втрати національного обличчя. Особливо модним цей процес був у Московській імперії до- і пожовтневих часів: МАйборода ставав МайбородА, СіркО – СЄрков, ДубИна – ДУбін і т. д. З огляду на це можна натрапити на багато спотворених українських прізвищ не тільки в усному мовленні, а навіть в офіційних документах. Існує кілька способів перекручення.

Перший. Зміна наголосу, що робить прізвище (на думку його носія) не схожим на апелятив: БАран, КОваль, ЛОпух, хоч усі, безперечно, здогадуються, що йдеться про такі слова, як барАн, ковАль, лопУх. Отже, наголошуймо правильно: БарАн, КовАль, ЛопУх.

Другий. Прикметникові прізвища набувають неукраїнського звучання: Рудой, Рябой, Садовой, навіть Швидкой. Оскільки таких парадигм відмінювання немає в українській мові, то відмінювати, мабуть, треба Рябоя, Рудоя, Садовоя, Швидкоя (як героя)? Щоб уникнути таких парадоксів, варто повернутися до звичайних українських форм Рябий, Рудий, Садовий, Швидкий.

Третій. Заміна закономірного звука і на недоречний у таких випадках є (е): Бєлік, Бєлошапка, ГнЄдаш, Сєрік, Охремчук, Стрельчук.

Аби не нагадувати кумедної Проні Прокопівни, яка казала, що вона не СіркОва, а Сєркова, носіям згаданих прізвищ краще надати їм літературного українського звучання: Білик, Білошапка, ГнідАш, Сірик, Охрімчук, Стрільчук.

Четвертий. Уставляння зайвих звуків: Ліппа, Салло, Неллін, Дьяченко, Третьяк, Ільєнко, Татьянич, Ульяненко. За допомогою цих хитрощів можна (але чи варто?) затемнити зміст хіба що в прізвищі Неллін (від нелин – дуб, що не линяє, тобто не скидає листя на зиму, а не від чужомовного ім’я Неллі). Щодо решти – всім одразу спадають на думку слова липа, сало, дяк, третяк, Ілля, Тетяна, Уляна. Не смішімо ж людей і пишімо: Липа, Сало, Нелин, Дяченко, Третяк, Іллєнко, Тетянич, Уляненко.

П’ятий. Нехтування правила чергування о з і: Рябоконь, Кот, Дробноход. Виходить, що для того самого слова існують різні правописи, залежно від виконуваних ним функцій. Але така практика суперечить «Українському правописові», тому потрібно писати й вимовляти Рябокінь, Кіт, Дрібнохід (не забуваючи, однак, про чергування – Рябоконя, Кота, Дрібнохода).

Шостий. Винайдення нових (сумнівних) антропонімічних суфіксів: Рєзніченко, Варєнік, Мечніков, Вєдєніч і под. В українській мові закономірними є суфікси -ик , –ич, після голосних -їк, -їч (Котик, Галич, Слоїк, Груїч); суфіксів -ік, -іч немає. Тож правильні написання згаданих прізвищ такі: Різниченко, Вареник, Мечников, Веденич.

Сьомий. Написання на кшталт Дєнісов, Данілов, Лєбєдєв, Шумілова, Архіпова. У близькоспоріднених мовах, які користуються однією графікою, основи спільних слів пишуться однаково, а вимовляються по-різному, згідно з законами кожної мови. Тож треба писати Денисов, Данилов, Лебедєв, Шумилова, Архипова.

Перелічені сім способів не вичерпують списку перекручень українських прізвищ. Є спотворення, що не вкладаються в жодні рамки: Алєксєєнко, Аніщенко, Вєрємєєнко, Гріщук, Кірік замість Олексієнко, Онищенко, Веремієнко, Грищук, Кирик.

Праця Марії Волощак «Складні випадки правопису та відмінювання прізвищ і географічних назв» сприятиме впорядкуванню правопису згаданих категорій лексики. Її видання прислужиться піднесенню культури української мови в галузі антропонімії й топонімії.

Олександр Пономарів,

доктор філологічних наук, професор